Прес-центр Про філію Послуги і тарифи Довідка Ресурси Оплата
Новини поштою

Iсторія зв'язку Миколаївщини

Історія початку створення зв’язку на Миколаївщині сягає корінням у сиву давнину. Адже необхідність передачі інформації на значні відстані обумовлювалася самим існуванням людської цивілізації.

За часів стародавніх грецьких міст та скіфської держави зв’язок здійснювався за допомогою спеціальних кур’єрів, які пересувалися верхи на конях або водним шляхом. За таким же принципом зв’язувалися і в Київській Русі. Запорізькі козаки внесли свої корективи у цю справу. Наприклад, на прилеглій до кордону території став поширюватися візуальний зв’язок, що здійснювався за допомогою диму, який випускали зі спеціально збудованих для цих цілей споруд-пірамід.

Регулярний зв’язок на Миколаївщині з’явився у 18 столітті. За архівними даними, електричний телеграф у місті почав діяти у 1855р. До цього часу працював «оптичний» телеграф, центральний пункт якого розташовувався на території астрономічної обсерваторії і служив для передачі і прийому інформації, розпоряджень портам півдня і Чорноморському флоту.

Телеграфна лінія МИКОЛАЇВ-КРЕМЕНЧУК-КИЇВ-МОСКВА-ПЕТЕРБУРГ почала діяти з 1859 р., на той час вже існував телеграфний зв’язок з Сімферополем.

У січні 1890 р. у Миколаєві почав уперше діяти міський телефон. Міська телефонна станція знаходилась на вул. Нікольській і складалась з двох ручних комутаторів по 50 номерів кожний, котрі обслуговувалися трьома малодосвідченими чиновниками поштово-телеграфної контори. Уся мережа в місті була однопровідною, а телефонні апарати — з індукторним викликом. При наявності 100 №№ вона мала всього 60 абонентів. Так звані, «ділові люди» побоювалися користуватися телефоном, щоб не розголошувати своїх виробничих і комерційних секретів. З 1 липня 1890 р. у штат поштово-телеграфної контори додатково ввели посаду механіка і доглядача телефонів. Після цього робота станції значно поліпшилася. У 1892 р. кількість абонентів у м.Миколаєві досягла 306. Через 10 років (у січні 1902 р.) Миколаївська телефонна станція виділилася зі складу поштово-телеграфної контори в самостійне підприємство — Управління Миколаївської телефонної мережі. В 1904 році Миколаївська мережа була перебудована на 400 абонентів, а в 1910 році їх було вже 568.

У 1905 році в м. Миколаєві встановлений перший телефон-автомат з оплатою 5 копійок за однохвилинну розмову.

На 1922 р. поштово-телеграфна контора міста об’єднувала вже 26 підприємств зв’язку по Миколаївській губернії, з яких 22 були поштово-телеграфними і 4 — телефонними. Парк телеграфних апаратів того часу складався з 39 апаратів Морзе і 1-го апарата Юза.

Миколаївська міжміська телефонна станція до 1941 року складалася з 4 комутаторів усього лише на 4 канали, які мали прямий зв’язок з районами області і містами Херсоном, Одесою, Києвом і Москвою. До Великої Вітчизняної війни в Миколаєві було 1600 телефонних апаратів, включених у станцію ручного обслуговування типу ЦБ 100х2.

Під час окупації невелика мережа була цілком зруйнована, із телеграфної апаратури збереглося лише 2 апарати Морзе і 3 радіовузли; вся радіоапаратура потребувала капітального ремонту, не було радіоламп, магістрального та внутрішньообласного зв’язку залишилося лише 65 км. 

Довелося усе починати з нуля. Для відновлення роботи телефонної станції організована молодіжна бригада, що збирала матеріали по всьому місту. Працювати доводилося в умовах розрухи, голоду, холоду. Але зв’язок був відновлений. На квартирі телефоністки Тільзіт Н.В. по вул.Фалєєвській, 8 був установлений ручний комутатор на 100 номерів, який зв’язував обласні організації, підприємства й заклади. Телеграф розташовувався в одній кімнаті, де був змонтований швейцарський (ламельний) комутатор та кілька апаратів Морзе.

Лише в листопаді 1944 р. були змонтовані і задіяні 2 системи СМТ-34 на Одесу і Кривий Ріг. Через Кривий Ріг місто одержувало за розкладом міжміський телефонний зв’язок із Дніпропетровськом, Києвом, Москвою. В семи районах області, які були звільнені від окупантів, в тому ж 1944 році:

  • організовано 7 районних поштових контор зв’язку, відкрито 29 відділень і 25 агенцій із 50 відділень (до війни було відповідно 50 відділень і 37 агенцій);
  • на телеграфних мережах у районах області почало діяти 7 комутаторів, із них по одному — на 100 і 60 номерів, всі інші по 10 номерів;
  • в обласному центрі організована телефонна мережа на 20 номерів. Зв’язок з Республіканським центром України, між районами області і з сільськими радами ще був неможливим, оскільки кабелі були зайняті військовими частинами;
  • відновлено 2 радіовузли потужністю 8 Вт кожний, організовано лінійно-технічний вузол зв’язку.

Особливо складними були обставини в 1948р., коли вийшов з ладу 800-парний кабель. Очевидці згадують, що в день аварії на місто заюшила сильна злива. Але кабельник-спаювальник Казаченко Г.І. відмовився виходити з кабельного колодязя і продовжував працювати в дуже тяжких умовах. За довголітню і бездоганну працю він був нагороджений Орденом «Знак пошани».

З 1947 до 1979 року Миколаївське обласне управління зв’язку очолював Ішин Дмитро Олексійович, якому за віддану працю було присвоєно почесне звання заслуженого зв’язківця Української РСР та звання «Майстер зв’язку». Під його керівництвом до початку 50-х років досягнуто довоєнного рівня телефонізації міста, а Миколаївщина вийшла на одне з провідних місць серед областей України ( і посідає його досі) за такими показниками, як кількість телефонів на 100 жителів. Цей час був відзначений якісними змінами у розвитку міжміського телефонного зв’язку. На підприємство надходить апаратура ущільнення К-24, У-12, апаратура тонального телеграфу ТТ-12/17, на телеграфні апарати СТ-35 встановлюється автоматика, що дозволило різко скоротити ручну працю телеграфістів з обробки транзитних телеграм.

У листопаді 1954 року була змонтована і запущена в експлуатацію перша автоматична телефонна станція, ємністю 4000 номерів, для чого спеціально на кошти міста був побудований окремий будинок по вул. Севастопольській, 1. Мережа була нескладна, абонентські апарати з усіх кінців міста підключені до однієї станції по кабельних або повітряних лініях зв’язку. У 1956 р. ця АТС була розширена ще на 2100 номерів. У 1963 році в селищі Варварівка змонтована АТС на 600 номерів, а в с. Богоявленському (нині Корабельний район) — на 3000 номерів. Вони були зв’язані з АТС міста через комутаторний вузол. Нумерація була чотиризначною.

На магістральних зв’язках у 1955 р. замінено телеграфні апарати Бодо і Морзе на автоматизовані СТ-35, змонтовано новий лінійно-батарейний комутатор на 120 зв’язків.

Бурхливий розвиток промисловості в місті вимагав розширення мережі АТ. У зв’язку з цим у 1961 році на телеграфі монтується автоматична станція абонентського телеграфу типу АТА-ІП ємністю 80/40. У цей же період здаються в експлуатацію системи тонального телеграфування ТТ-12/17 і НТЧМ-4 на Москву, Херсон, Вознесенськ і Очаків. Впроваджується одноканальна апаратура ОТТ-2 на внутрішньо-обласних зв’язках.

Трудовому колективу Миколаївської телефонно-телеграфної станції, беззмінним керівником якої 20 років був Олександр Трохимович Лященко — повний кавалер орденів Слави, інвалід Великоі Вітчизняної війни, за особливі досягнення було присвоєно звання колектива комуністичної праці, нагороджено перехідним Червоним Прапором та багатьма Почесними грамотами.

В 1960 році під керівництвом В. І. Барабаша завершено будівництво потужного ТЦ.

З 1961 року головним інженером Миколаївського ОВТУЗ призначено Гайдукова Дмитра Йосиповича. За ініціативну та добросовісну працю з розвитку телеграфних каналів та абонентського телеграфування, а також чітку організацію відновлювальних робіт у несприятливих метеорологічних умовах йому та Ішину Д.О. неодноразово виносились подяки. За активної участі Гайдукова Д.Й. значно збільшилась протяжність міжміських телеграфно-телефонних систем, переведені на напівавтоматичну систему десятки каналів міжміського телефонного зв’язку в межах області. У сільській місцевості встановлено понад 90 автоматичних телефонних станцій. На телеграфній мережі впроваджена система прямих з’єднань. За особисті досягнення Гайдуков Д.Й. був нагороджений медалями «За Доблесну Працю» та «Ветеран Праці», Орденом «Знак Пошани», йому присвоєно звання «Майстер зв’язку».

У 1962 році в м. Миколаєві відкрито фототелеграфний зв’язок і замінено апаратуру ущільнення до Дніпропетровська.

Розвиток радіорелейних ліній зв’язку сприяв впровадженню багатоканальних систем ущільнення. У 1963р. вперше на Україні була здана в експлуатацію 60-канальна система У-60 на магістралі Миколаїв-Херсон, а потім — на Одесу. Тоді ж АТС міста була розширена на 3100 номерів з переходом на п’ятизначну нумерацію. У грудні 1968 року почала діяти телеграфна координатна станція типу АПС-К ємністю 120/80 — головний серійний зразок.

У 60-ті роки різко зростає попит на міжміський телефонний зв’язок. Настала необхідність автоматизації МТМ. Перший крок у цьому напрямку було зроблено в 1969 році з відкриттям автоматичного переговорного пункту, обладнаного міжміськими телефонами-автоматами (МТА). У перші МТА були включені міста Київ, Сімферополь, Дніпропетровськ, Херсон, Очаків, Кривий Ріг, Вознесенськ і Первомайськ. З введенням у дію АМТС-1М у 1971 р. в місті з’явився зв’язок з 50 містами СРСР.

У 1979 році керівництво Миколаївським обласним виробничо-технічним управлінням зв’язку приймає Заведея Анатолій Йосипович. Понад 40 років його трудової біографії пов’язані з цією галуззю. Керівником підприємства він пропрацював до 1998 року. За цей час колектив зв’язківців області сім разів перемагав у республіканських соціалістичних змаганнях, управлінню в 1986 році було вручено Перехідний Червоний Прапор Міністерства зв’язку УРСР і Республіканського комітету профспілки працівників. А.Й. Заведею нагороджено медалями «За доблесну працю» та «Ветеран праці», почесними відзнаками «Нагрудний знак Міністерства зв’язку України», «Почесний радист» та присвоєно звання «Майстер зв’язку».

До 1980 року обласний центр був зв’язаний з усіма районами області по кабельних лініях могутніми пучками зв’язку від 24 до 180 каналів. У всіх районах області введена в дію апаратура АВТС, що дозволило здійснювати напівавтоматичний зв’язок райцентрів, а також через обласний автоматичний транзитний вузол установлювати зв’язок між районами області.

До кінця 1980 року ємність мережі  м. Миколаєва зросла до 78500 номерів. Тому постало питання про перехід на шестизначну нумерацію. І в 1984 році мережа міста розділилася на два вузлових райони, побудовані два вузли вхідного повідомлення. Після чого став можливим подальший розвиток телефонної мережі в обласному центрі, а абонентська ємність досягла більш як 150 тис. номерів.

Слід також відзначити роботу одного з районних підприємств, а саме Снігурівського районного вузла зв’язку, який з 1954 року очолював Рибась Григорій Михайлович. У 1963 році колективу було присвоєно найвище тоді звання «Підприємство комуністичної праці», а 80 працівникам — звання ударника п’ятирічки. Г. М. Рибась за успіхи у розвитку зв’язку був нагороджений медалями «За доблесну працю», «За Трудову доблесть», орденом «Знак пошани», йому присвоєно звання «Заслуженого зв’язківця Української РСР.


Миколаївська філія ПАТ «Укртелеком»
Довідка за телефоном: 0-800-506-800
Поштова адреса: Україна, Миколаїв-001, 54001, вул. Адміральска, 27

Зворотний зв'язок